Психолог інформує: Про байдужість.

Байдужість під час війни може бути як несвідомою реакцією, так і свідомим вибором. Іноді це психологічний механізм захисту — коли психіка не витримує постійного стресу, вона "відключає" надмірні емоції, щоб зберегти внутрішній ресурс. Це називається емоційним виснаженням або захисним відчуженням. Таке може статися навіть із тими, хто не пережив безпосередньої втрати, але тривалий час перебуває в стані тривоги, перевантажений новинами чи відчуває безсилля перед ситуацією.

Водночас байдужість може бути і свідомим вибором. Деякі люди навмисно обмежують емоційне залучення, щоб не зламатися. Для когось це спосіб вижити в умовах хронічного напруження, для інших — стратегія захисту від безсилля, коли здається, що жодні зусилля не змінюють ситуацію. А є ті, для кого стриманість — це професійна необхідність: медики, військові, рятувальники не можуть дозволити собі розчинятися в емоціях, бо їхнє завдання — діяти.

"Що ти відчував у перші дні війни? А зараз? Оце є і різниця. Ця байдужість не твоя. Це просто твоя психіка намагається тебе вберегти."

Проте байдужість рідко буває сталою. Вона змінюється хвилями — сьогодні людина нічого не відчуває, а завтра її накриє хвилею болю чи провини. І хоча емоційна відстороненість іноді виглядає неприродно, важливо не дати їй перерости у повну апатію та втрату людяності.